Як відбудувати Україну, коли бізнес можуть в любий момент відібрати?
Ключове питання бізнес-клімату – хто пожне те, що ти посіяв? На жаль, у нас поки що немає переконливої відповіді.
Підтримувати «Біофарму» не потрібно, відповів президент компанії Костянтин Єфименко на запитання Олени Плахової з «Нової пошти» про те, чим держава може допомогти бізнесу. «Ми достатньо велика компанія, яка сама підтримає кого хочеш», – пояснив він на Київському міжнародному економічному форумі. Ключова проблема в іншому.
«Головне питання, яке нас турбує, – це навіть не податкові накладні, не підключення до електроенергії чи виділення землі, – перерахував підприємець найкращі ноу-хау нашого бізнес-клімату. – Ми будуємо заводи – і це, мені здається, доволі легко зрозуміти, – для себе. А потім хочемо, щоб їх продовжували наші діти. І перше, що нас турбує, це захист власності. Мене турбує, що в нас здійснюється конфіскація активів, але я не бачив жодного рішення суду… Я не розумію, що зараз відбувається навколо «Київстару», навколо lifecell. Це те, що мене турбує».
Forbes зазвичай уникає занадто довгих цитат, але з пісні слова не викинеш. Виступ Єфименка – це дайджест настроїв великого і середнього бізнесу. Власники та керівники таких компаній вважають, що «влада» (чи уряд у широкому значенні цього слова) розцінює їх як «економічних агентів другого сорту». Виживуть – не виживуть, на майбутньому України це ніяк не позначиться – такі сигнали зчитують підприємці, слухаючи депутатів і бюрократів з високих трибун.
У деяких аспектах повномасштабне вторгнення поставило Україну на одну дошку з агресором. Війна, навіть справедлива війна за виживання країни, багато чого примітивізує. Після 24 лютого 2022 року ми стали країною з непередбачуваним минулим. Дії та правочини, що були частиною нормального ділового обігу, перетворилися на гачки, якими можуть оперувати недруги, конкуренти, правоохоронці.
Права власності – основа вільного суспільства. Чи випадковим є те, що наші союзники не поспішають конфісковувати навіть державні російські активи? І це попри наявність переконливих аргументів теоретичного і практичного штибу.
Хто заперечить, що спротив агресорові краще фінансувати його коштом, а не коштами своїх же платників податків? Сподіваюся, що Захід урешті-решт дослухається до прагматичних аргументів. Але ставку на це я б не робив, бо немає більшого гріха в журналістиці, ніж прогнозувати судові чи політичні рішення в суспільстві, що не контролюється згори.
Кошти росіян на Заході поки що здебільшого заморожено, а не конфісковано. Ані зручність процедури – відібрати у ворога, а не у власних громадян, ані її важкість – подолати політичну опозицію, яка автоматично створюється навколо питань такої ваги, не спрацьовують.
Це робить Захід слабким? Чи це те, що робить його міцним?
Наше завдання – зробити так, аби підприємці були готові ризикувати на українській землі. І не для короткострокових потоків, а для того, щоб увійти до глобального списку Forbes. Однієї любові до своєї землі для такого замало. Потрібні раціональні аргументи. Наприклад, що заводи, які ти побудуєш, залишаться твоїми (і твоїх дітей, якщо вони захочуть).
Найбагатший бізнесмен В’єтнаму Фам Нят Вионг є поки що найкращим уособленням індустріального успіху в Україні. У 1990-ті він заснував у Харкові фабрику, що випускала локшину швидкого приготування «Мівіна» – в перекладі «вермішель в’єтнамська». В нього не було інвестиційних нянь, і на його успіх усім українським урядовцям було начхати.
Він прослизнув між крапель, у 2010-му продав свій український бізнес швейцарській компанії Nestlé за $150 млн і повернувся додому. Після IPO автомобільної компанії VinFast у серпні 2023 року Фам Нят Вионг став п’ятим найбагатшим мешканцем Азії із капіталом $44,5 млрд.
Демографічно, політично, навіть географічно В’єтнам – набагато перспективніша юрисдикція, ніж ми. Досвід Вионга це підтверджує. Які наші козирі у глобальній конкуренції з іншими країнами?
У мене – чесно – немає відповіді. Ми обов’язково відстоїмо власну країну. Але якою ми її відбудуємо? Як швидко? І чи залишаться в ній наші діти?
Відповідь – за вами.
