Фільм «Перший код»: чи варто дивитися документалку про IT України
У кінотеатрах 16 листопада вийшов «Перший код» – півторагодинна документальна драма про українське ІТ, де знімалися представники найбільших IT-компаній України. Творці фільму вже витратили $800 000 на стрічку і домовляються про показ на стрімінгових майданчиках Amazon та Apple TV. Своїм враженням діляться айтівці SoftServe і Ciklum, маркетинг-директорка Megogo та сам продюсер.
Герої «Першого коду» – міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, президент найбільшої IT-компанії SoftServe Тарас Кицмей, віцепрезидент EPAM Юрій Антонюк, засновник стартапу 3DLOOK Вадим Роговський, засновник Netpeak Group Артем Бородатюк, співзасновник і CTO Uklon Віталій Дятленко, співзасновник і CEO Sigma Software Валерій Красовський та інші.
Фільм розповідає історію становлення українського ІТ з 1950-х та роботу кібервійська після початку повномасштабного вторгнення. Стрічку знімав режисер-постановник Артур Лерман, для якого це третя робота.
«Ми зараз найкасовіший художньо-документальний фільм», – каже продюсер, інвестор картини та президент EASE Владислав Савченко. Якщо порівнювати збори з іншим документальним фільмом – «20 днів у Маріуполі», то «Перший код» перевищив їх на 83%, повідомляє пресслужба із посиланням на дані дистриб’ютора B&H Film Distribution.
Загальну суму зборів за перший вікенд команда не розкриває. Наприклад, у мережі кінотеатрів Multiplex протягом вихідних стрічку переглянуло майже 1800 глядачів, збори – близько 351 300 грн, каже CEO мережі Роман Романчук. Загалом фільм покажуть у 121 кінотеатрі України.
Савченко вже витратив на стрічку близько $780 000–800 000. «Разом із маркетингом, адаптаціями та запуском на стрімінгах вліземо в $1 млн», – каже він і додає, що в українському прокаті фільм не окупиться. Показати фільм планують ще у Латвії, Литві та Польщі.
Також команда домовляється про показ на стрімінгових майданчиках Amazon та Apple TV. За словами Савченка, є ще пропозиція від американського Roku. «Всі домовленості на основі pay-per-view, тобто всі сторони будуть зацікавлені у просуванні й переглядах», – додає він.
Проте першою право на стрімінг «Першого коду» отримає одна з українських платформ, додає продюсер, не називаючи компанію. Причина – процес фіналізації угоди. Що про фільм думають глядачі та сам продюсер?
Трейлер фільму
Олександр Савченко, solutioning director у Ciklum
Сподобалося, як зображено потужний вплив ІТ-спеціалістів на економіку України та їхній внесок у кібервійну під час повномасштабного вторгнення. У кіно показано історію зародження індустрії, роль, яку ІТ відіграє в Україні зараз, а також вплив на розвиток держави загалом. Якщо дивитися на «Перший код» крізь призму зародження будь-якої індустрії, то у фільмі зображено влучний приклад, як ІТ-сектор набирав обертів у світі та дещо пізніше в Україні.
Спочатку інженери об’єднувалися навколо спільних інтересів, аби виконувати проєкти для замовників та робити продукти, які потім самі ж інтегрували. Все починалося з колаборацій людей, які знали одне одного, були націлені на співпрацю та обмін досвідом. Саме з готовності допомагати одне одному утворився потужний рух, з якого і зародилася ІТ-галузь.
Спойлер: у стрічці є чудовий приклад, котрий ілюструє, як працює українська ІТ-спільнота. Коли одній компанії знадобилися програмісти, щоб дуже швидко закінчити проєкт, вони звернулися по допомогу до іншої компанії, яка пішла назустріч і надала ресурси. Це свідчить, що велика ІТ-спільнота відкрита до співпраці й націлена на розвиток та взаємодопомогу, а не на конкуренцію.
Мені забракло у стрічці демонстрації масштабу галузі у глобальному контексті та її впливу на міжнародні бізнеси. Наприклад, як за останні 10 років еволюціонували українські ІТ-компанії, як вони співпрацюють із всесвітньо відомими гігантами, торують шлях у використанні найновіших технологій і роблять це успішно. Проте радію, що достатньо уваги приділили українським стартапам. Досить часто саме вони стають візитівкою України на світовому ринку технологій.
Кадр з фільму
Валерія Толочина, маркетинг-директорка Megogo
Команда фільму поставила перед собою дуже об’ємне завдання – за 96 хвилин розповісти всю історію становлення української ІТ-галузі, що в такому таймінгу можливо зробити лише без глибокого занурення в тему. Частина про кіберармію, на мою думку, вдалася найкраще. Доки війна триває і розкривати всі деталі небезпечно, саме такий емоційний, героїзований і трошки агітаційний формат є доречним, адже одне із завдань мистецтва – надихати в найскладніших життєвих обставинах.
Можу з упевненістю сказати, що кадри про успіхи українського кібервійська знайшли відгук у глядачів у залі, чому також сприяв високий технічний рівень реалізації: якісна картинка, хороша робота оператора, цікава комп’ютерна графіка. Окремо хочу виділити локації зйомок та реквізит – впізнавані корпуси українських університетів, бібліотеки та ретро-компʼютери – створили правильну атмосферу та викликали ностальгічні спогади.
Проте деякі моменти особисто мене засмутили. Наприклад, коли замість керівників провідних ІТ-компаній (а це без перебільшення інтелектуальна еліта країни) у фільмі говорять актори дубляжу, це як мінімум має дивний вигляд. Процитую одного з глядачів прем’єри: «Не потрібно бути генієм, щоб вивчити кілька фраз українською для фільму – всі б почули справжні голоси героїв індустрії». Впевнена, на це були причини, просто не всі їх зрозуміли.
Дуже люблю жанр інтерв’ю, тому на них покладала особливі надії. На жаль, не всі вони справдились. Але це життя і смаки у всіх різні, навіть геніальні картини та легендарних режисерів критикують.
Упізнавані локації зйомок фільму – корпуси українських університетів, бібліотеки.
Олександр Вітер, старший розробник програмного забезпечення SoftServe
Минулого тижня SoftServe проводив розіграш квитків серед співробітників. Я виграв та пішов із сімʼєю у кіно на вихідних. Фільм однозначно вартий перегляду. Він цікавий і для ІТ-спеціалістів, і для людей, далеких від ІТ, але які цікавляться сферою та історією її розвитку.
У фільмі є жарти, які піднімають настрій, є опис сумних подій. При цьому я не побачив проблеми з перевантаженням діалогів специфічними ІТ-термінами, які незрозумілі нікому, окрім айтівців. Фільм оцінюю на тверду вісімку з 10.
Проте є моменти, які хотілося б бачити інакше. Наприклад, фільм починається з опису подій 2022–2023 років та кібервійни, а потім стрибає у минуле та починається опис у хронологічному порядку. Хотілося б побачити спочатку саме «початок зародження ІТ», щоб далі нас підвели під сучасні події та кібервійну.
Крім того, деякі цікаві історії з 90-х та початку 2000-х недостатньо розкриті й розказані вельми поверхово. Фільм триває лише півтори години. Можливо, якби довше, було б достатньо екранного часу, аби додати деталі, яких бракувало.
Владислав Савченко, продюсер «Першого коду» та президент EASE
Владислав Савченко, продюсер «Першого коду» та президент EASE
Важливо відчути, як зростала ІТ-індустрія. Вона зростала не завдяки чомусь, а всупереч. Люди просто намагалися виживати. Зараз у нас дуже схожа ситуація. Таке кіно допомагає українцям обʼєднуватися. Наприклад, у нашому фільмі ми змогли примирити конкурентів у вигляді аутсорсингу, аутстафінгу та продуктових компаній. Це одна велика сім’я, яка, об’єднавшись, може досягти більшого.
Перше завдання проєкту – просування українськості всередині країни. Друге – просування українських айтівців у Європі, Америці та Азії. Ми маємо просувати правильний меседж про те, хто ми такі та чого вартуємо. Зараз у світі щодо України знають хіба що про Зеленського, Шевченка, Кличка та Чорнобиль.
Ідеться також про просування бізнесової частини, аби в Україну інвестували та будували тут компанії, наймали людей тощо. Це дуже якісна пропаганда здорової людини про здорових українців.
Звичайно, ми не змогли не висміяти росіян із балалайкою та горілкою. Треба відповідати на десятки років репутаційної шкоди, якої нам завдали росіяни на міжнародній арені.
Що можна було зробити у фільмі краще? Звичайно, варто було б зробити його повністю художнім. Основною ідеєю було зберегти документальну нотку. Тому ми зробили мікс. Краще сприймаються повністю ігрові сцени та художня стрічка.
