Голова НБУ Андрій Пишний про те, чому міжнародну військову допомогу Україні не варто розглядати як економічні витрати країн-донорів
З початку повномасштабного вторгнення Росії 32 країни надали Україні військову допомогу. Ця тема швидко стала об’єктом маніпуляцій із боку російської пропаганди. Буцімто партнери України витрачають забагато коштів на нашу підтримку, замість того щоб спрямовувати їх у власні економіки. Чому це хибний наратив. Економічно обґрунтована відповідь голови Національного банку України Андрія Пишного.
Forbes Ukraine випустив новий номер журналу. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: список 250 малих і середніх компаній, лідерство генерала Залужного, падіння мільярдера Жеваго, детальна історія Dnipro-M та загалом майже два десятки текстів.
З початку повномасштабного вторгнення військову допомогу Україні надали 32 країни. Деякі з них – в обсязі 0,5–1,0% свого ВВП 2022 року. Загальні зобовʼязання за цим напрямом перед Україною протягом 2022 року досягли понад $60 млрд, згідно з оцінками Кільського інституту світової економіки.
Під час саміту НАТО 11–12 липня Німеччина, Британія, Польща, Канада, Норвегія, Франція, Австралія, Японія та Нідерланди оголосили про черговий пакет військової підтримки для України. Зі Швецією було підписано документ про співпрацю у сфері оборонних закупівель.
Лідери країн «Великої сімки» та президент України Володимир Зеленський підписали Декларацію про військову допомогу та гарантії безпеки України, яка, зокрема, передбачає гарантії безпеки у довгостроковій перспективі.
Ми не перестаємо дякувати всім нашим партнерам за масштабну підтримку. Вона є дійсно разючою та вирішальною для здобуття перемоги. Тому не дивно, що тема військової допомоги стає об’єктом маніпуляцій з боку російської пропаганди.
Один із таких потужних наративів «говорить», що буцімто наші партнери витрачають забагато коштів на підтримку України озброєнням, замість того щоб спрямовувати ці кошти власним громадянам та економікам. Чи дійсно це так?
Чим довше це питання залишається без чіткої обґрунтованої відповіді, тим сильнішим стає відверто хибний російський наратив.
У Національному банку ми звикли мати справу з залізними аргументами та розрахунками, які можуть висвітити безпідставність різного роду гучних та емоційних заяв. Тому продовжуємо нашу місію зі спростування небезпечних наративів, розпочату минулого року щодо питання вимушених мігрантів.
Тоді експерти НБУ довели, що українські вимушені мігранти аж ніяк не є тягарем для європейської економіки та можуть, навпаки, стимулювати довгострокове економічне зростання європейських країн.
Цього разу фахівці НБУ доєдналися до дослідження реальної вартості військової допомоги для країн-донорів. Дослідники фактично першими приступили до непростого завдання оцінювання потенціального економічного впливу від надання зброї Україні для наших партнерів.
Перші розрахунки вже оприлюднені на міжнародній платформі VoxEU. На основі цих результатів дослідники НБУ підготували статтю, яка невдовзі вийде на поважній українській аналітичній платформі. Моя колонка є тизером до цієї роботи.
Чому ж не варто розглядати міжнародну військову допомогу Україні як економічні втрати країн-донорів?
1. Працює економічний ефект доміно, тобто маємо позитивний вплив на економіку партнерів від витрат, пов’язаних із військовою допомогою Україні.
Коли уряд витрачає кошти на фінансування бюджетних видатків, суттєва частина цих коштів, як правило, спрямовується всередину країни та підтримує економічне зростання. Те ж саме можна сказати про витрати на оборону. Вони до того ж стимулюють внутрішнє виробництво та інвестиції.
Кожна грошова одиниця, витрачена в оборонному секторі, має потенціал генерувати додатковий ВВП через різні канали. За розрахунками фахівців НБУ, зростання військових витрат країн-донорів на $1 повʼязане зі збільшенням ВВП на $0,65 впродовж року здійснення таких витрат.
Найсуттєвіший додатковий вплив від зростання витрат на оборону проявиться з часом – за один-два роки після надання допомоги, та досягне $0,79–0,87. Однак і це ще не все, адже позитивні ефекти зберігатимуться навіть через п’ять років після здійснення витрат.
2. Надання військової допомоги стимулює дослідження та розробки всередині країн-донорів.
Партнери передають Україні військове обладнання та разом із тим оновлюють власний військовий арсенал. Останнє стимулює науково-дослідну діяльність у цьому напрямі. Це зі свого боку сприятиме довгостроковому зростанню продуктивності.
Є підстави також очікувати, що це додасть мотивації й приватним компаніям активніше розробляти та впроваджувати інновації. За збільшення на 10% державних витрат на дослідження й розробки у сфері оборони в країнах-членах ОЕСР R&D у приватному секторі зростає на 4%, згідно з дослідженням Steinwender et al.
3. Помилково недооцінювати можливість випробовування озброєння.
Постачання зброї Україні дає західним партнерам безцінну інформацію про їхній арсенал, його переваги та недоліки. А значить, і конкретні параметри та характеристики, з якими треба працювати далі, щоб удосконалити як конкретні види озброєння, так і оборонні стратегії.
До того ж ефективність зброї є цінною інформацією в контексті розподілу виробничих потужностей. Яскравим прикладом є успішне перехоплення ЗСУ нібито «непереможних» російських ракет «Кинджал» завдяки пусковим установкам системи протиракетної оборони Patriot. Хіба ця інформація не варта нічого?
4. Військова підтримка України надає стимул для основних експортерів зброї
Доведення ефективності західної зброї в Україні сприяє зростанню вартості акцій західних приватних компаній-виробників зброї. Наприклад, ціна акцій BAE Systems (Велика Британія), яка входить до топ-20 виробників зброї у світі та виробляє винищувачі Typhoon, Jaguar, Harrier II, Tornado GR4, з 18 лютого 2022 року до 12 червня 2023-го зросла на 59%. У компаній-виробників зброї збільшується кількість нових покупців завдяки успішному використанню їхніх товарів.
Інша причина – це попит з боку країн, які раніше купували зброю переважно в Росії. Так, лише кілька місяців тому було підписано новий меморандум про співробітництво у сфері оборони між Індією та Італією.
5. Військова допомога Україні – це внесок у створення нової структури глобальної безпеки.
Очевидно, що після повномасштабної агресії Росії 24 лютого 2022 року ціна створення нової структури глобальної безпеки є дуже високою. І в цьому контексті допомога Україні озброєнням та фінансами для досягнення миру – це можливість зменшити загальний рахунок витрат у майбутньому.
Переконаний, для урядів країн-донорів ключовою мотивацією надавати зброю Україні є прагнення підтримати нашу країну на шляху до перемоги, максимально її наблизити та зрештою забезпечити мир у всьому європейському регіоні.
Аргумент, що радше мати сусідом демократичну Україну, а не жорстокий автократичний режим, очевидно, відгукується навіть у завзятіших прагматиків.
Теза про те, що допомога Україні – це не втрати, звучить все впевненіше. Згадуючи звернення президента Зеленського до парламенту США, спікер Конгресу Ненсі Пелосі наголосила, що надання підтримки Україні – «це не про благодійність; йдеться про безпеку».
Справді, всебічна підтримка України, у тому числі військова, у боротьбі за цінності всього цивілізованого світу може не лише повернути мир на європейський континент, а і, сподіваюся, стане потужним сигналом, який дасть можливість запобігти війнам у майбутньому.
Отже, маємо такий висновок: міжнародна допомога Україні становить значно менший тягар для економіки партнерів, ніж декларується в тих спекулятивних заявах, які ми все частіше чуємо.
Військова допомога країн-донорів наближає перемогу суверенної держави в жорстокій неспровокованій війні, допомагає в захисті демократичних цінностей і безпекової архітектури світу, блокує подальшу експансію авторитаризму та диктатури й посилення позицій країни-терориста на глобальному фінансовому ринку.
При цьому витрати на цю допомогу не є настільки значними проти масштабів їхніх економік. Крім того, вони значною мірою компенсуються вторинними ефектами для економік від відповідних фіскальних стимулів.
Натомість партнери також отримують низку важливих переваг, серед яких обмін військовим досвідом, більш ефективний розподіл ресурсів в оборонному секторі, стимулювання науково-дослідної діяльності, яка може сприяти довгостроковому зростанню продуктивності.
У підсумку – ми маємо не один, а кілька потужних аргументів «за», аби й надалі забезпечували Україну озброєнням на шляху до перемоги. І ключові партнери України, здається, починають все ліпше це розуміти.
