Маємо потенціал стати одним із топових університетів Європи, — Віталій Кухарський

Зміст

• Українська освіта між традиціями та змінами: шлях до європейської інтеграції
• Освіта як елемент демографічної політики: не втрачати українських студентів і залучати іноземців
• Штучний інтелект: виклик чи можливість для освіти майбутнього
• Криза кадрів в освіті, спричинена війною
• Конкуренція з університетами ЄС
• Співпраця з бізнесом: чому компанії зацікавлені інвестувати в освіту
• Для бізнесу співпраця з освітніми закладами — це не благодійність, а інвестиція в майбутнє
• Демократизація управління — ключ до мотивації і розвитку
• Інклюзивні політики і принцип lifelong learning — пріоритети для освіти повоєнної України

Віталій Кухарський — науковець і освітній менеджер, проректор Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри прикладної математики, а також один із засновників та членів правління громадської організації «Лабораторія Ідей». 

Активно працює над демократизацією управління закладом вищої освіти, удосконаленням підходів до його фінансування, розвитком короткотермінових навчальних програм і впровадженням філософії lifelong learning. Як ці ідеї втілюються у ЛНУ ім. Івана Франка він розповів у інтерв’ю Online.ua.

Українська освіта між традиціями та змінами: шлях до європейської інтеграції

Ми рухаємося шляхом незворотної інтеграції в Європейський Союз – це глобальний процес, який охоплює всю країну. Вважаю, що стратегічним напрямом розвитку університету має бути максимальна інтеграція в європейську освітню спільноту. Одним із ключових аспектів, на які варто звертати увагу, є ті принципи, що декларуються на конференціях ректорів європейського освітнього простору. Не буде відкриттям, що нам ще потрібно посилювати студентоцентризм.

Фактично ми не маємо реальної системи студентоцентризму в такому варіанті та масштабі, як у розвинених країнах ЄС. Зокрема, важливим викликом залишається традиційний підхід до навчання групами, що обмежує можливості студентів гнучко формувати власну освітню траєкторію. У європейських університетах студент має більше свободи у виборі курсів відповідно до власних потреб і вимог ринку праці. Нам варто рухатися в цьому напрямку, щоб забезпечити сучасні можливості для наших студентів.

У нас залишилась пострадянська система роботи з академічними траєкторіями, коли студенти з першого курсу, потрапивши у сформовану деканатом групу незалежно від свого бажання, рухаються з нею до завершення навчання.

Із тих викликів, які стоять перед нами зараз, дуже важливою є інклюзія. Це питання, яке зараз активно обговорюється на всіх рівнях у Європі, і для України воно набуває ще більшої ваги у зв’язку з викликами, спричиненими війною. Нам важливо навчитися ефективно працювати з усіма вразливими групами, водночас розглядаючи інклюзію у ширшому контексті. Адже це не лише створення доступної інфраструктури для студентів і не лише адаптація освітнього процесу завдяки цифровим технологіям.

Йдеться передусім про створення комфортного середовища, у якому будь-яка категорія студентів почуватиметься впевнено та зможе повноцінно реалізовувати свій потенціал. Це добре помітно на прикладі міжнародних студентів, залучення та адаптація яких стане важливим викликом для України у період післявоєнного відновлення. Наразі ми можемо лише планувати цей процес, але вже зараз варто закладати основи для майбутньої відкритості та підтримки студентів із різних культурних і соціальних груп.

Віталій Кухарський, проректор ЛНУ / Фото з особистого архіву

Освіта як елемент демографічної політики: не втрачати українських студентів і залучати іноземців

Я багато розмірковував над цим питанням. Коли йдеться про місце нашого університету серед інших закладів вищої освіти України, важливо дивитися ширше. Це стратегічно важливе завдання. Я неодноразово наголошував, що показником якісної освіти та успішної євроінтеграції стане те, що до нас приїжджатимуть студенти з Польщі, Німеччини, Словаччини, Чехії, країн Балтії.

Нині, під час війни, це питання відійшло на другий план, адже є нагальніші виклики. Водночас уже зараз важливо працювати над створенням відкритого й конкурентного освітнього середовища, яке буде привабливим як для українських, так і для іноземних студентів. Це не лише завдання післявоєнного відновлення, а й необхідність для сучасного розвитку університетів, їхньої інтеграції в європейську освітню спільноту та зміцнення позицій України як країни з якісною вищою освітою.

Чи можемо ми досягти такої диференціації іноземного студента, за якої цільовою аудиторією стануть громадяни перелічених вище країн? Безперечно так. Рівень бакалаврської освіти у нас достатньо високий, незважаючи на ті проблеми, які існують, зокрема і через міграцію наших викладачів за кордон чи в фінансово успішнішу індустрію. Можливо, відтік працівників більше стосується університетів на Сході нашої країни, але й у Львівському університеті маємо чимало таких випадків.

Чому я вважаю нашу освіту якісною? Ми є одним із лідерів академічної мобільності в Україні, наші студенти навчаються за програмами мобільності, перебуваючи один або два академічні семестри у різних університетах Європи. Мене дуже хвилювало питання, якою буде їхня успішність при навчанні в потужних університетах Великої Британії, Німеччини, Франції, з якими у нас підписані договори. Але показником того, що наша освіта є не гіршою, для мене стало те, що наші студенти за результатами сесійного контролю привозять звідти не гірші, а часом й кращі оцінки. Це при тому, що їм треба час на адаптацію і що навчання там іноземною мовою.

Щодо магістратури, то саме вона стає ключовим етапом для відтоку наших випускників за кордон. В Україні в останні роки активно популяризують програми подвійних (спільних) дипломів, маємо кілька таких програм і в нашому університеті. Так от, спостерігаючи за реалізацією таких програм, я помітив цікаву річ. Програми практикують практично односторонній рух наших студентів на захід. Вони отримують подвійний диплом, проводячи останні семестри  на базі європейських університетів, і це відкриває їм прямий шлях до працевлаштування в Європі. Тобто ми за державні кошти навчили людей, які працюватимуть на економіку інших країн. Показовою іншою є, наприклад, наша програма з прикладної математики з Університетом Л’Аквіла (Італія).

Ми запросили студентів з Італії до нас за цією програмою і виявили, що це перший випадок в Україні, коли студенти з-за кордону їдуть до нас навчатися за програмою подвійних дипломів.

Віталій Кухарський

Проректор ЛНУ

Коли ми звернулися в Єдину державну базу з питань освіти, то виявили, що раніше випадків реєстрації іноземних студентів за програмами подвійних дипломів не було.

Назагал нам слід практикувати такі програми магістерського рівня, які залишають наших найкращих магістрів тут в Україні, а при цьому додатково залучать іноземних студентів та випускників.

Як це зробити? Це  — комплексне питання. По-перше, нам слід створювати англомовні програми. По-друге, ми повинні показати якість нашої освіти через нашу міжнародну співпрацю, партнерства. Одним зі шляхів, якщо ми говоримо про магістерську програму, є ширше використання можливостей програми Erasmus Mundus, де ми поки що є не надто успішними. Найкращі польські університети мають відразу декілька освітніх  програм  у рамках фінансової підтримки Європейської Комісії. У нашому університеті ми принаймні почали це робити.

Фото з архіву ЛНУ ім. Івана Франка

Ми першими в Україні отримали грант за програмою Erasmus Mundus Design Measures у ролі координатора, яка надала нам фінансову підтримку у підготовці аплікації з університетами Італії і Фінляндії, а також буквально недавно подали великий спільний проєкт із дуже класною тематикою — штучний інтелект у кібербезпеці, взявши на себе обов’язки координатора і базової інституції, яка організовуватиме програму спільних дипломів для всього консорціуму.

Ми вже зробили важливий крок у цьому напрямку, і незалежно від результату заявки, цей досвід дає нам розуміння механізмів підготовки таких проєктів і відкриває можливості для подальшої роботи над залученням фінансування та міжнародних студентів.

Штучний інтелект: виклик чи можливість для освіти майбутнього

Зараз важко встигнути за всіма нюансами, як ШІ може використовуватися в освіті.

Певна частина людей вважає, що ми будемо втрачати у якості через те, що студенти перестануть думати і будуть просто користуватися ШІ. Але насправді це точно дві сторони медалі.

Віталій Кухарський

Проректор ЛНУ

Розкажу особисту історію. Ми маємо практику дослідницьких курсових робіт, починаючи з третього курсу, які пізніше переростають у дипломні роботи випускників. Темами цих робіт, як правило, є розв’язання складних актуальних інженерних завдань з використанням інструментів комп’ютерного моделювання. Такі дослідження вимагають серйозної фундаментальної підготовки, знань у сфері диференціальних рівнянь, математичної фізики, функціонального аналізу, числових методів. Сформулювавши завдання, описавши перші кроки і визначивши наступні, я очікував, що студент, для того, щоб збагнути, як виглядатиме до кінця весь інструмент досліджень, витратить достатнього багато часу, як я колись, коли провів кілька місяців за роботою над дисертацію.

Яким же було моє здивування, коли за два тижні студент прийшов і розповів мені покроково ідеологію роботи з темою. На моє запитання про те, як йому це вдалося,  він сказав:  “Нічого особливого — використовував ШІ, щоб зрозуміти кожен крок плану, який ми прописали”.

Він опанував основи та вибудував чіткий алгоритм роботи всього за два тижні — процес, який у мене свого часу зайняв кілька місяців через необхідність самостійного пошуку інформації та відсутність подібних інструментів. Якщо ми будемо використовувати ШІ у такий спосіб, то він однозначно допоможе нам в освіті і науці.

Важливо не сприймати ШІ як заміну викладача, а використовувати його як інструмент, що розширює можливості навчання та досліджень. Якщо ж використовувати ШІ недоброчесно, то, цілком зрозуміло, що будуть проблеми. Назагал використання ШІ в освітньому процесі — це окреме питання академічної доброчесності, довіри, співпраці і правильно побудованих стосунків між викладачем і студентом.

Криза кадрів в освіті, спричинена війною

З одного боку, ми втратили певну кількість фахівців із хорошою англійською та міжнародною репутацією, які зараз працюють за кордоном. Але інша частина історії стосується інженерних спеціальностей. Ми спостерігаємо притік спеціалістів, які раніше працювали в індустрії, але вирішили повернутися до університету.

Зокрема, це стосується фахівців із IT-сфери, яка зараз задає тренди в освіті й науці. Вони усвідомлюють свою цінність і можливість зробити внесок у розвиток країни через освіту та підготовку нових кадрів. Таким чином, навіть у складних умовах війни ми отримали можливість залучити людей із практичним досвідом, які допомагають нашим студентам отримувати актуальні знання та краще адаптуватися до вимог сучасного ринку.

Фото з архіву Дія.City

Конкуренція з університетами ЄС

Тут варто поглянути на статистичну інформацію. Напевно, найбільш об’єктивним показником будуть рейтинги, наприклад, два найбільш авторитетні — Times Higher Education та QS. Ці два рейтинги показують місця наших університетів серед інших університетів європейського простору.

Варто зазначити, що наші позиції в міжнародних рейтингах не завжди відображають реальний рівень освіти та наукових досягнень. Це значною мірою пов’язано з тим, що ми не завжди вміємо правильно представляти результати та ефективно працювати з показниками, які враховуються в цих рейтингах. Але все ж деякі показники всередині університету нам треба покращити, щоб ми могли входити в сотні перших університетів світу.

Коли почалася повномасштабна війна, на спільній конференції ректорів ЗВО Польщі та України у Варшаві відбувалось нагородження за рейтингом Times. Мені з цієї події запам’яталися очі проректорів та ректорів найкращих польських університетів — Ягелонського і Варшавського, коли вони спостерігали за тим, як першим нагороду отримує ректор Сумського університету, який мав позиції 450+, при тому, що їхні університети, займали місця  600+ обидва. Це якраз показник того, що ми можемо бути конкурентними.

Кожен університет має ті школи, які його виділяють серед інших. Наприклад, якщо говорити про наш університет, то це математична школа, на основі якої розвинулася ІТ галузь, школи галузі фізики, астрономії, хімії, біології і не тільки.

Ми маємо дуже гарні позиції в Україні і в Європі з квантової фізики. Зараз ми відкрили програму “Квантові комп’ютери і квантові обчислення”, це дуже перспективна річ. Також ми маємо дуже потужні школи з хімії та біотехнологій. У національному контексті ми маємо знані школи та вагомі надбання у сфері гуманітаристики, культури, історії.

Мені в цьому сенсі дуже імпонує польський підхід до фінансування освіти та науки, де європейські кошти активно використовували для розвитку інфраструктури й затребуваних прикладних спеціальностей, водночас національні проєкти, зокрема ті, що пов’язані з культурною та національною ідентичністю, підтримувалися за рахунок державного бюджету.

Віталій Кухарський, проректор ЛНУ / Фото з особистого архіву

У Львівському університеті ми маємо позиціонувати себе як класичний університет, який тримає правильний баланс природничих і гуманітарних наук, забезпечуючи міждисциплінарність. Мені дуже подобаються ініціативи, які ми всіляко намагалися розвинути, з підтримки українських студій в Європі. Адже майже всі програми, пов’язані з гуманітаристикою і зокрема зі славістикою, побудовані на російській культурі. Ми працюємо з університетами, з якими у нас підписані угоди, щоб змінити цю ситуацію. Маємо гарні приклади у Львівському університеті спільних літніх шкіл на українознавчу тематику, стажування наших викладачів у закладах-партнерах із метою викладання українознавчих дисциплін, перекладацьких проєктів тощо. Звісно, ми не можемо створювати за наших партнерів кафедри чи змінювати їхні програми, але ми раді ділитися тим досвідом і експертизою, які напрацьовані в нашому університеті, там, де на них існує або формується запит.

Якщо говорити про кошти, то це комплексне питання національного рівня. Україна до війни виділяла на освіту доволі великий відсоток ВВП (більший ніж, скажімо, у сусідніх Польщі та Словаччині), але сам рівень ВВП України такий, що ці кошти насправді не покривали потреби освіти, щоб на належному рівні організувати підтримку студентів і викладачів, а з війною видатки на освіту ще більше скоротилися. Втім, навіть в тих умовах, які є, університети можуть і мають боротися за бюджетне фінансування, можуть співпрацювати з компаніями і бізнесом, реалізуючи спільні програми.

За останні 10 років у співпраці з індустрією ми створили понад двадцять сучасних лабораторій із значним фінансуванням. Це важливі проєкти, які суттєво підтримують освітній процес і наукові дослідження. Вони мотивують як студентів, так і викладачів, забезпечуючи якісні умови для навчання та роботи.

Віталій Кухарський

Проректор ЛНУ

Також університети активно працюють із міжнародними грантовими програмами, і наш університет вже має суттєвий досвід у цьому напрямку. Я почав займатися цим напрямком ще у 2008 році. Наразі ми вже напрацювали ефективні механізми подання заявок і управління проєктами. Зокрема, програма Erasmus є прикладом того, як можна залучати фінансування, співмірне з тим, що отримують університети ЄС. Однак можливостей значно більше, і для подальшого розвитку необхідно ще активніше працювати з грантовими програмами та розширювати участь у міжнародних проєктах.

Віталій Кухарський, проректор ЛНУ / Фото з особистого архіву

Мене, наприклад, вразила цифра, що у Варшавському університеті є понад 80 проєктів Horizon, а в Ягеллонському — 60.  Водночас у найкращих університетах в Україні маємо максимум 10 проєктів за цією програмою. Участь у таких проєктах  — це величезні залучені кошти, які університети можуть використати для підтримки інфраструктури і людей, які працюють.

Співпраця з бізнесом: чому компанії зацікавлені інвестувати в освіту

Мені дуже подобається практика, яка є у Львівському університеті на геологічному факультеті.

Минулого року ми разом із “Нафтогазом України”, компанією “Укргазвидобування” відкрили лабораторію цифрових технологій у нафтогазовій геології. Це дуже класний приклад, оскільки це державна інституція, яка запропонувала нам цей проєкт у зв’язку з тим, що зараз є багато досліджень, які показують перспективу України у нафтогазовій галузі. У цю лабораторію “Нафтогаз” вклав 1,4 млн гривень, але найбільшим здобутком є те, що нам вдалося отримати найсучасніше програмне забезпечення, яке коштує мільйони євро.

Віталій Кухарський

Проректор ЛНУ

Сьогодні наші студенти навчаються та виконують проєкти, використовуючи ці програми, що дає їм змогу опановувати найсучасніші інструменти та підходи, які застосовуються у світовій практиці. Це забезпечує їм високий рівень підготовки, необхідний для роботи над складними проєктами як в українських, так і в міжнародних компаніях. Геологія є інженерною спеціальністю, але вона точно не серед найпопулярніших. Власне тому я цей приклад і відзначив, бо це саме геологія, а не розробка програмного забезпечення чи ІТ спеціальності.

Другий приклад, на який я хотів би звернути увагу, — це співпраця з обласною адміністрацією. Безпосередньо перед початком повномасштабної війни ми отримали грант на створення лабораторії штучного інтелекту, проєкт називається “Дослідницький освітній хаб штучного інтелекту”. Це був грант на 1 млн гривень від обласної адміністрації і додатково кошти від компанії ELEKS, яка допомогла дообладнати цю лабораторію. Університет також залучив власні кошти. Це ідеальний приклад класичного трикутника співпраці “влада–бізнес–університет”. Ми розуміємо, наскільки ця лабораторія є важливою для нас зараз.

Використовуючи інфраструктуру цієї лабораторії, сьогодні ми реалізовуємо ряд ініціатив із містом, співпрацюємо з реабілітаційним центром “Unbroken” у галузі реабілітації ветеранів. Також працюємо з місцевими громадами в ділянці дослідження проблем транспортної інфраструктури. І я думаю, що є потенціал багатьох інших проєктів, де ми можемо проводити дослідження, використовуючи цю лабораторію.

Дуже класною є наша співпраця за дуальною освітою. Дуальна освіта — це вид освіти, при якій поєднується навчання осіб у закладах освіти з навчанням на робочих місцях, на підприємствах. Тобто студент працює і вчиться одночасно. Університет знає, що студент працює, компанія знає, що він вчиться, і разом вони дбають про освіту цією людини. В Львівському університеті ми маємо приклади реалізації такої дуальної форми співпраці за двома освітніми програмами. І це вже дає дуже гарні результати.

Компанії стають відповідальними разом із університетом за ту якість послуг, яку ми надаємо. А це штовхає їх інвестувати в лабораторії, в ті умови, які ми створюємо студентам. По-друге, вони розуміють, що працюючи студенти мають залишати собі час на навчання і розвиток, і їхній розвиток дуже важливий. І компанії саме на це погоджуються, коли заходять в цю форму співпраці. По-третє, вони додатково фінансово підтримують найкращих людей у цих програмах, разом з нами визначаючи, де ця підтримка є найбільш потрібною і доцільною. Також ми отримуємо від компаній дуже класних практиків, які долучаються до освітнього процесу і закривають напрямок практичних навичок.

Гарним прикладом у цьому плані  є програма “Високопродуктивний комп’ютинг”, яка реалізується з компанією GlobalLogic на факультеті електроніки та комп’ютерних технологій. Для цілей програми користуємося відкритою сучасною лабораторією, яка є однією з найкращих в університеті, куди я часто приводжу наших гостей, щоб показати те, як ми вміємо і можемо разом працювати.

Віталій Кухарський, проректор ЛНУ / Фото з особистого архіву

Для бізнесу співпраця з освітніми закладами — це не благодійність, а інвестиція в майбутнє

Це правда, і керівники компаній вже почали це розуміти. Це розуміння почало з’являтися до початку повномасштабної війни. Воно почасти є і зараз, під час війни. Але війна, звісно що, зруйнувала багато планів. І вона також “вбила” можливості фінансування, оскільки на багато того, що могло б бути профінансоване компаніями в університеті, зараз немає коштів. Ми звісно що відстаємо від того, що є на Заході. Коли ти приїздиш туди і приходиш в будь-який університет, ти бачиш прямі інвестиції в інфраструктуру від компаній, які є в тій чи іншій країні.

Наприклад, коли я приїхав в один з університетів Баварії, то звернув увагу, що у них ІР-телефонія побудована на технологіях Siemens. Запитавши, у скільки їм обійшовся цей проєкт, отримав відповідь: “Безкоштовно, тому що техніку нам передала компанія Siemens як подарунок, щоб засвідчити повагу до співпраці”. Більше того, вони допомогли університету розгорнути цю систему, і фактично це проєкт, який повністю профінансувала індустрія. І це стосується не тільки технологічних проєктів, а і банальних комунальних та інфраструктурних речей.

Перебуваючи в одному з  університетів Швеції у вбиральнях, я зауважив дуже якісну сантехніку, а колеги з цього університету мені розповіли, що це шведські компанії профінансували, бо для них честь працювати з університетом і це для них реклама, те, що робить їхній імідж. Це культура, у нас такого масово ще немає. Але ті ж шведські компанії сказали: “Можемо попрацювати разом і подумати, як зробити так само і у Львівському університеті”. Зрештою певні зародки такої підтримки ми все ж маємо, бо, наприклад, окрім лабораторій, ми маємо проінвестовану wifi-мережу головного корпусу університету,  однією з компаній, яка працювала під глобальним брендом. Для них це був іміджевий проєкт. Це було до війни, але сьогодні виникають і додаткові можливості, породжені війною, підтримкою європейського співтовариства, яку зараз маємо повноцінно використати.

Зараз більшість компаній з того ж таки IT сектору багато інвестують у підтримку військових, і у них, на жаль, немає можливості стільки віддавати на університет. До війни IT індустрія щороку росла на 20%, це означало, що їм щороку було потрібно на п’яту частину більше фахівців. Але зараз ріст не такий, і природньо, що під час війни компанії дають більше фінансової підтримки на безпеку країни ніж на освіту.

Віталій Кухарський

Проректор ЛНУ

Демократизація управління — ключ до мотивації і розвитку

Це базове питання з точки зору розвитку внутрішніх процесів і внутрішньої мотивації для університету. Почнімо з теми демократизації. Природно, що нам хочеться, аби колективи всередині університету керувалися тими, хто справді є лідерами колективів. Тому важливо надати автономію у визначенні і просуванні цих лідерів колективами. Друге питання — фінансове, і воно не менш важливе.

Перше, що я зроблю на посаді ректора, — кожен із підрозділів отримає свої субрахунки. Це звичайна європейська практика, яка чомусь дуже складно заходить у наші університети.

Але ті наші університети, які вже так зробили, зараз дуже сильно відрізняються від решти у позитивний бік у питанні мотивації працівників і у їхніх показниках. Практика запровадження окремих субрахунків полягає у тому, що будь-який підрозділ, кафедра, проєкт має свій бюджет і може ним користуватися без зайвих бюрократичних погоджень. Це також знімає багато рутини з керівництва університету.

Мені важливо, щоб підрозділи мали свободу самостійно розпоряджатися своїм бюджетом, без необхідності проходити зайві бюрократичні узгодження, зокрема для проведення конференцій. Таке питання стає  внутрішнім питанням підрозділу, який сам може оцінити важливість конференції у порівнянні з іншими подіями і видатками.

Це ж стосується і виділення коштів на витратні матеріали, базове обладнання чи інші речі. Такі речі мають вирішуватися на факультетах, кафедрах і у відповідних підрозділах у структурі університету.

У західних університетах взагалі кожен професор має свій бюджет. Відповідно, він розуміє, скільки коштів може виділити на рік на витратні матеріали, поїздки та конференції. Ми маємо рухатися туди. Тому що це додаткова мотивація.

Віталій Кухарський

Проректор ЛНУ

Маючи власний бюджет, керівники розуміють, що можуть використовувати кошти так, як їм потрібно, в тому числі й на підтримку працівників, які на це заслуговують. І, що найголовніше, вони стають мотивованими, бо розуміють, що можуть ці кошти заробити, щоб потім використовувати.

Зараз в нашому університеті факультети і кафедри не мають окремих бюджетів. Ми маємо загальний бюджет, і підрозділи отримують кошти звідти за передбаченими статтями. Тобто якісь речі ми передбачаємо, наприклад плануємо загальну закупівлю обладнання на весь університет. Але це загальне рішення університету, і декан факультету або керівник підрозділу не має на це впливу. При такому підході факультети не до кінця розуміють, чи вистачить коштів їм на лабораторію чи конкретну інфраструктурну річ, які їм критично потрібні. Я вважаю, що дуже важливо, щоб була ця децентралізація коштів. Є міф, що така автономія якось суперечить законодавству. Насправді — ні.

Наше законодавство регулює те, які ми маємо посадові оклади відповідно до тарифних розрядів. А те, як нам працювати з фінансами всередині університету, можна відкривати субрахунки чи ні, законодавство ніяк не обмежує. Це повністю внутрішнє рішення університету.

Інклюзивні політики і принцип lifelong learning — пріоритети для освіти повоєнної України

Освіта протягом життя (lifelong learning) — один із принципів європейського освітнього середовища зараз. І це те, що буде дуже актуальним у нас, оскільки дуже багато фахівців потребуватимуть перекваліфікації після війни.

Віталій Кухарський

Проректор ЛНУ

Перед нами стоятимуть виклики, пов’язані з відбудовою країни, і з великою кількістю ветеранів, яких треба буде готувати до нового життя. Ця робота зараз у нас поставлена дуже слабо. Ми маємо в структурах університетів інститути післядипломної освіти, але вони, як правило, досі фокусувалися на тому, щоб організовувати програми другої освіти, які були доволі кон’юнктурними.

Але це зовсім не короткострокові програми підготовки до реальних викликів, які є в індустрії. Те, на чому зараз сфокусований весь ЄС, — це мікрокредитні короткі програми, які чітко професійно орієнтовані, які дозволяють швидко отримувати професійні навички, які є затребуваними.

Віталій Кухарський, проректор ЛНУ / Фото з особистого архіву

Тут університети мають стати дуже гнучкими. Для мене, у разі обрання на посаду ректором, буде пріоритетом орієнтація на такі малі, короткі програми, які дають можливість здобуття освіти протягом життя і водночас дозволять нашим студентам отримувати ті компетенції, яких їм бракує в стандартних освітніх програмах.

Джерелом фінансування таких програм можуть бути як державні кошти, кошти наших європейських партнерів, так і ресурси з боку зацікавленої індустрії. На початку це буде досить точково, оскільки поки що немає напрацьованих механізмів роботи з такими програмами та їхньої інтеграції в освітній процес. Нам потрібно виробити власні моделі того, як вони мають функціонувати, як визнавати їхні результати та поєднувати з основними освітніми програмами. Але масштабуватися це буде дуже швидко, як тільки почне розвиватися економіка країни, збільшаться інвестиції у бізнес та інфраструктуру.

Я думаю, що тут теж важить історія про автономію у фінансах. Під кожну з таких короткострокових програм ми будемо створювати бюджети, маємо проводити маркетингові дослідження, щоб розуміти їхню вартість і потенційний попит. І, звісно, перед запуском ми повинні мати серйозний аналіз ринку, щоб бути впевненими, що ці програми справді відповідають актуальним викликам і потребам.

Тому вже зараз важливо закладати основу для цих змін — розробляти гнучкі моделі впровадження, вибудовувати фінансові механізми та адаптувати освітній процес. Це стосується не лише короткострокових програм, а й усіх ідей, які ми обговорюємо. Університет має бути готовим до змін, щоб швидко впроваджувати нові рішення та ефективно працювати для розвитку освіти й відбудови країни.

Поширити

• Поширити

  в Facebook

• Надіслати

  в Telegram

• Надіслати

  в Messenger

• Твітнути

  в Twitter

Як вам таке?

• вища освіта
• ЛНУ ім. Івана Франка
• Віталій Кухарський

Источник