Цей матеріал досліджує еволюцію української агрокомпанії “Олстас-Льон”, яка пройшла шлях від торговельної компанії до інноваційного сільськогосподарського підприємства. Історія Станіслава Котенка, генерального директора групи, демонструє, як негаразди можуть стати стимулом для розвитку та успіху, а також як впровадження новітніх технологій та препаратів сприяє отриманню високих врожаїв.
Льон, якого немає
“Олстас-Льон” заснована у 1991 році. Назва компанії є комбінацією імен двох засновників. Станіслав Котенко згадує, що в ті часи до вибору назв не ставилися надто серйозно, адже компанії швидко виникали, змінювалися та зникали. Проте, назва “Олстас-Льон” прижилася, стала впізнаваною на ринку, і згодом її вирішили не змінювати.
Початок діяльності
Протягом десятиліття “Олстас-Льон” співпрацювала з провідними трейдерами. Початкова діяльність була зосереджена на гуртовій та роздрібній торгівлі промисловою та сільськогосподарською продукцією, а також продуктами харчування. На той час ринок був практично порожнім і готовим поглинути будь-які товари. Згодом компанія перейшла до ринку нафтопродуктів, що стало початком формування відносин із сільськогосподарськими підприємствами. “Олстас” постачав дизельне пальне та бензин з країн Балтії, а аграрна галузь була одним із ключових ринків збуту.
Переломний момент 2001 року
Роком, який можна вважати переломним, є 2001-й. Тоді компанія придбала Сядринський льонозавод на Чернігівщині, який перебував у стані банкрутства. Було здійснено значні інвестиції у підприємство та його технічне переоснащення. Після цього компанія розпочала співпрацю з підприємствами, що утворилися на базі колишніх колгоспів. Плани передбачали розвиток виробництва льону.
Станіслав Котенко пояснює, що в радянські часи сировину на завод здавали 74 колгоспи. Однак на початку 2000-х років партнерські відносини з сільгоспвиробниками виявилися неефективними. “Олстас” надавав господарствам необхідні ресурси, такі як насіння, пальне та добрива, але значна частина цих інвестицій була втрачена. Причиною стала нездатність колишніх колгоспів дотримуватися необхідних технологій вирощування льону, що призводило до низької якості сировини, невиконання обсягів та строків постачання.
Через ці труднощі “Олстас” був змушений взяти землю в обробіток та повністю змінити спеціалізацію, розпочавши самостійне вирощування льону. Починаючи зі 100-200 гектарів орендованої землі, за два-три роки земельний банк компанії досяг 2000 гектарів. Більша частина виробленої продукції експортувалася до Китаю, що забезпечувало прибуток та зростання валютної виручки. Однак, компанія швидко зрозуміла, що цей напрям не є перспективним і потребує відмови.
Льон: лише згадка у назві
Вирощування льону характеризується значною часткою ручної праці та потребує великої кількості робітників. В історичній перспективі, в радянський період, вирощуванням льону займалися в кожному селі, розподіляючи ділянки між родинами. Процес включав збір врожаю, вилежування, перевертання та заготівлю снопів. Хоча існують спеціалізовані комбайни для збору та обробки льону, їхня продуктивність обмежена малими ділянками (20-30 га) і не підходить для обробки тисяч гектарів. Тому льон у світовому масштабі, як і в Україні, залишається нішевою культурою з невеликими обсягами виробництва.
Станіслав Котенко зазначає, що кількість робітників, яких залучали для вирощування льону, поступово зменшувалася, а працездатне населення в сільській місцевості скорочувалося. Люди відмовлялися від важкої праці. Підприємства, які намагалися зберегти цю галузь, часто зазнавали невдачі. “Олстас-Льон” поступово переорієнтувався на вирощування традиційних сільськогосподарських культур, а згадка про льон залишилася лише в назві компанії.
Таким чином, кейс “Олстас-Льон” демонструє вражаючий приклад трансформації бізнесу, що дозволив компанії досягти значного прориву у своєму розвитку, повністю змінивши профіль своєї діяльності.