Чому український бізнес просить відтермінувати звітування щодо КІК на період дії воєнного стану?
З весни 2024 року українським підприємцям, яким належить не менше 50% частки зовнішніх юросіб, повинні звітувати про них Державній податковій службі. Ці зовнішні юрособи — так звані контрольовані іноземні компанії (КІК). Спілка українських підприємців (СУП) звернулася до Верховної Ради з проханням відмовитись від обов’язкового подання звітності щодо КІК на період дії воєнного стану. Поточну ситуацію щодо правил КІК та звернення СУП для Forbes Україна прокоментував експерт з цієї теми – партнер компанії «Делойт» Андрій Серветник.
Проти чого власне виступили підприємці в особі СУП?
Проти правил з Податкового Кодексу щодо КІК. Їхня суть, якщо дуже спростити: кожен українець, який має за кордоном власну чи «підконтрольну» компанію (тобто компанію, в якій має суттєву частку, або якою фактично керує), повинен щороку звітувати про таку компанію в Україні. КІК-звітність подається до податкових органів разом з персональною податковою декларацією особи-контролера (якщо йдеться про фізичну особу) та містить, зокрема, інформацію про дохід компанії-КІК, якщо він є.
Це нові правила?
Верховна Рада України ухвалила зміни до ПКУ щодо КІК у 2020 році. Це позиціювалося як частина загальновизнаного у світі плану BEPS, спрямованого на «деофшоризацію» — боротьбу проти ухилення від сплати податків з використанням офшорних країн.
Власне правила КІК набули чинності з 2022 року, скоро вже буде два роки, як вони діють. Деякі сміливі українці вже у 2023 році відзвітували по своїх контрольованих компаніях за 2022 рік. Тим, хто це не зробив (за моїми спостереженнями, це більшість українців — власників іноземних компаній), повинні подати цю звітність до 1 травня 2024 року.
І заплатити податки в Україні?
Не завжди. Правила КІК побудовано таким чином, щоб не створювати нові податки, а примушувати до сплати вже наявних.
Уявімо, що в українця є за кордоном підприємство, яке є успішним і прибутковим. Воно працює та накопичує доходи. Якщо український власник забере їх у вигляді дивідендів, він має сплатити в Україні податок на доходи фізичних осіб (9%) та військовий збір (1,5%) з суми отриманих дивідендів.
Але цілком можливо, що акціонер не планує отримувати дивіденди, і зберігає прибуток за кордоном. І тоді на допомогу українській владі приходять правила КІК. Згідно з ними, на «нерозподілений» прибуток підприємцю доведеться сплатити ПДФО вже за ставкою 18%, попри те, що кошти де-юре залишаються у володінні компанії та не передавалися власникові на його українські чи закордонні рахунки.
Таким чином держава змушує власників прискорювати розподіл прибутку та сплату податку на доходи фізичних осіб.
Це стосується всіх іноземних компаній з українськими власниками?
У жодному разі. Законом передбачено безліч пільг. Не доведеться платити податок на нерозподілений прибуток, якщо:
- Бізнес має відносно невеликі доходи: до €2 млн для всіх КІК однієї особи;
- Компанія є «активною», наприклад, торговою та знаходиться в «цивілізованій» країні, яка має з Україною податкову конвенцію. На сьогодні таких країн понад 70, включно з країнами ЄС, США та Канадою.
- Публічні компанії та компанії, які отримують дивіденди з України.
- Податок, який іноземна компанія-КІК сплатила у країні своєї резидентності, можна вирахувати з українського ПДФО, який належатиме сплатити українському акціонерові. Наприклад: компанія на Кіпрі сплатила €1 млн податків та перерахувала своєму власнику-українцю дивіденди в розмірі €10 млн. Український ПДФО мав би становити €900 000 (9%). Оскільки сплачений на Кіпрі корпоративний податок перевищує цю суму, український акціонер не має платити ПДФО, тож сплатить лише військовий збір, проти якого залік іноземних податків не робиться.
Тож фактично «загроза податку» існує для КІК, які знаходяться в офшорних низькоподаткових юрисдикціях. І то не завжди. Для більшості ж українців, які контролюють КІК, оподаткування, як і раніше, настає лише після отримання дивідендів.
Що ж тоді не подобається підприємцям? Чому СУП закликає відкласти КІК-звітування?
Власне у зверненні СУП перераховані деякі речі, які непокоять бізнес.
По-перше, КІК-звітність – це адміністративне навантаження. Власникам бізнесу доводиться залучати своїх працівників, або ж наймати професійних консультантів для того, щоб фахово підготувати звітність. Це зайві витрати грошей та часу. Не кажучи вже про необхідність якісної підготовки фінансової звітності всіх іноземних компаній, яку теж доводиться презентувати українським податківцям.
По-друге, наближається фінальний дедлайн для звітування. Власникам бізнесу доведеться на початку 2024 року подати звітність по всіх своїх КІК за 2022 рік, а якщо законодавець не внесе змін до ПКУ – то ще й за 2023-й. Це буде дуже складним завданням.
І, нарешті, найголовніше – це недовіра до влади. У зверненні робиться акцент на недоброчесних правоохоронцях, які чинять тиск на бізнес, тож підприємці не мають бажання надавати їм зайву інформацію. Також існує підозра щодо можливого розкриття секретів українського бізнесу ворожим спецслужбам.
Цілком можливо, що саме нещодавні дії силовиків (зокрема, обшук в офісі ресторанного холдингу «!Fest») стимулювали українських підприємців об’єднуватися для відсічі владі.
Але ж правила КІК були впроваджені ще у 2020 році. Чому бізнес не реагував тоді?
Однозначного розуміння цього в мене немає. Можливо, тоді рівень довіри до влади був вищим, і українські підприємці не настільки боялися неадекватних дій правоохоронців.
Весь період з 2020 року являв собою низку складних викликів – спочатку пандемія, потім ескалація війни. Тож українському бізнесу було не до лобіювання змін в податкове законодавство протягом всього цього часу.
Чи дослухається влада тепер?
В Україні прогнозування змін в законодавстві – дуже невдячна справа. Складно уявити, що парламентарі позитивно відреагують на меседж бізнесу: «Владо, ми тобі не довіряємо. Відклади чи скасуй КІК-звітування». Але хотілося б вірити, що здоровий глузд переможе.
Інша справа – зараз українське правове поле перебуває під жорстким моніторингом міжнародних партнерів. Будь-яке послаблення податкових правил вони можуть сприйняти як відхід України від принципів боротьби проти податкових ухилень.
На превеликий жаль, свого часу Україна взяла на себе непотрібні та надмірні зобов’язання при впровадженні антиофшорного плану BEPS. Зокрема, українські законодавці впровадили правила КІК для фізичних осіб, хоча в багатьох цивілізованих країнах подібних норм немає. І тепер виникає питання – чи можна якось пом’якшити вимоги ПКУ без конфлікту з міжнародними партнерами України.
Якщо Верховна Рада не скасує правила КІК і не відкладе звітування, чи буде це катастрофою?
Скоріше за все, ні. Але в будь-якому випадку, навіть якщо кампанія з КІК-звітування відбудеться у 2024 році, як і було заплановано, чинне законодавство необхідно буде вдосконалити до цього моменту – адже воно містить дуже багато спірних та недосконалих норм.
Саме на це спрямований законопроєкт №8137 щодо вдосконалення оподаткування контрольованих іноземних компаній, який зараз допрацьовується. Серед бажаних змін – перенесення звітування за 2023 рік з 2024-го на 2025-й.
Чи може український власник іноземного бізнесу все ж не звітувати щодо КІК?
Чинне законодавство передбачає два випадки.
Перший — фізична особа може виїхати з України (якщо немає законних обмежень) та, за певних умов, набути податкової резидентності іншої країни. У такому випадку зникає обов’язок щодо КІК-звітування в Україні. Хоча виникають цікаві правові колізії.
Наприклад, не до кінця зрозуміло, що робити з першою КІК-звітністю людині, яка у 2022 році була резидентом України, а у 2023-му вже ні (враховуючи те, що звітувати по КІК у 2024 році треба разом зі звітністю резидента-2023, а що має вчинити нерезидент – не зрозуміло).
Консервативні податкові консультанти рекомендують таким «мігрантам» забирати з України всіх родичів: поточна редакція ПКУ дозволяє визнати українця контролером КІК, навіть якщо компанія належить його іноземному родичу.
Практичний приклад: молодий українець створив в США стартап, яким керує на місці та без жодної прив’язки до України. Українські податківці можуть визнати цей стартап КІКом, а його контролерами – батьків чи брата власника, які залишилися жити в Україні.
Інший сценарій – коли весь іноземний бізнес передається до трасту. Справжнього, безвідкличного, дискреційного трасту, в якому колишній власник вже не матиме права власності та управління.
Далеко не кожен українець готовий до повної втрати контролю, навіть якщо «призом» за це буде відсутність КІК-декларування.
