Доступ податкової до банківської таємниці без рішення суду. Чому це погана практика?
Фіскальні органи вже мають доступ фактично до усієї банківської інформації, яка надається в автоматичному режимі у країнах ЄС. Але серед ідей Мінфіну у Національній стратегії доходів до 2030 року – дозволити фіскальним органам отримувати доступ до банківської таємниці без рішення суду. Чому це сумнівна ідея та як це може нашкодити бізнесу? Розповідають Дмитро Боярчук, виконавчий директор CASE Україна, та Єфрем Лащук, асоційований експерт CASE Україна, фахівець з питань правової політики Економічної експертної платформи
Новий номер Forbes Ukraine: 202 найбільші приватні компанії та 303 ефективних СЕО. Замовляйте та отримуйте два журнали за ціною одного!
Банківська таємниця є однією з основних гарантій надійності банківської системи. Проте Мінфін стверджує, що широкий доступ до банківської таємниці для фіскальних органів є загальноприйнятою світовою практикою. Тому це можна вважати невід’ємним елементом інтеграції України до європейської спільноти.
«У Європі та світі відсутня банківська таємниця для податкових органів, проте важливо забезпечити захист інформації», – зазначила у публічній комунікації заступник міністра фінансів Світлана Воробей.
Ми звернулись до Мінфіну за додатковими роз’ясненнями, а також зробили відповідні запити до інших органів для того, щоб сформувати повноцінну картину навколо цього питання.
Доступ до банківської таємниці у звіті ОЕСР
Мінфін поінформував, що твердження «у Європі та світі відсутня банківська таємниця» опирається на звіт Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) «Покращення доступу до банківської інформації для цілей оподаткування».
Звіт ОЕСР справді детально аналізує питання доступу до банківської таємниці для податкових органів, просуваючи ідею необхідності його розширення. У ньому аналізуються десятки країн.
Проте звіт під «доступом до банківської таємниці» в переважній більшості випадків має на увазі:
- інформацію про клієнта банку (тобто ім’я та прізвище),
- наявність інформації про номери рахунків,
- інформацію про відсоткові доходи клієнта,
- інформацію про баланс на рахунках на кінець року.
Така інформація справді надається майже в автоматичному режимі податковим органам у переважній більшості західних країн. А дискусія у звіті ОЕСР в основному розгортається навколо анонімних рахунків. І ОЕСР закликає відмовлятись від такої практики. А також навколо обміну податковою інформацією (номери рахунків, відсоткові доходи, баланс на кінець року) між різними країнами для моніторингу наявності закордонних активів і доходів від них.
Практика доступу до специфічної комерційної інформації про діяльність підприємств – це велика рідкість. На відміну від загальної інформації про імʼя/ прізвище клієнта та номери рахунків, інформація про господарські операції та рух коштів оприлюднює дані про контрагентів, умови договорів, особливості бізнес-моделей. Те, що, потрапивши у сторонні руки, несе загрозу для стійкості, а то й існування бізнесу.
Здебільшого такий доступ потребує наявності процесуальних дій. У згаданому звіті ОЕСР мова взагалі не йде про необмежений доступ без рішення суду. Такого роду дії можливі, але вимагають у різних країнах цілої низки верифікацій та погоджень, щоб не допустити зловживань.
Пропозиція Мінфіну
Мінфін пропонує розкривати саме ту банківську інформацію, яка й близько не є нормою для безперешкодного доступу у цивілізованих країнах.
Мова йде про доступ до інформації про наявність та рух коштів на рахунках платника податків. Іншими словами – про доступ до комерційної таємниці, доступ до інформації про господарські операції й про фінансовий стан платника податків. Інформацію, про яку цитований Мінфіном звіт ОЕСР чітко окреслює як зовсім не типову для практики безперешкодного доступу для фіскальних органів.
Що ж з приводу тієї банківської інформації, про яку ОЕСР у своєму звіті говорить як таку, що надається податковим органам в автоматичному режимі?
Згідно зі ст. 69 Податкового кодексу України, банки в автоматичному режимі надсилають податковій повідомлення про відкриття та закриття рахунків платників податків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачів платіжних послуг та електронних гаманців емітентів електронних грошей.
Щобільше, банківські установи виступають податковими агентами при нарахуванні ПДФО на відсоткові доходи. Тобто інформація про відсоткові доходи платників податків також надходить в автоматичному режимі до податкових органів.
Додатково банківські установи уповноважені перевіряти відповідність нарахування обсягів сплачених ПДФО, ЄСВ та військового збору обсягам виплачених заробітних плат. Тобто податкова також має усю необхідну інформацію про зарплати окремо взятих фізичних осіб.
Риторичне питання
На сьогодні фіскальні органи вже мають доступ фактично до усієї банківської інформації, яка надається в автоматичному режимі у країнах ЄС, і про яку говорить згаданий Мінфіном звіт ОЕСР.
Щобільше, згідно з порядком Мінюсту, виконавча служба при стягненні боргів інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці отримує серед іншого в податкових органах. Це також свідчить, що податкова володіє широким обсягом банківської інформації про платників податків.
Що ще потрібно Мінфіну, якщо у розпорядженні фіскалів вже є фактично усе, що мають далеко не усі податкові органи у країнах ЄС – питання риторичне.
Яким чином розгортатимуться події, якщо інституційно слабкий орган отримає необмежені можливості знати усе про господарську діяльність кожного, пояснювати не потрібно. Простими словами – у руках кількох чиновників з’явиться інформація на десятки мільярдів гривень і досить умовні обмеження використовувати отриману інформацію.
Викладене вище ставить під великий сумнів пропозицію Мінфіну розширити доступ фіскальним органам до банківської таємниці. І це викликає додаткові запитання до якості підготовки Національної стратегії доходів до 2030 року і чітко окреслює потребу перегляду поспіхом підготовленого документа.
