Справа Мазепи: чому затримання засновника Concorde Capital впливає на майбутнє України
Ввечері 18 січня стало відомо про затримання ДБР Ігоря Мазепи, засновника однієї з найбільших інвесткомпаній України Concorde Capital. «Маски-шоу», вибиті двері, зламані сейфи, етапування від кордону до Києва. Форма, зухвалість і показовість затримання вражають. «Влада та бізнес мають укласти новий договір», – реагує на ситуацію головред Forbes Ukraine Борис Давиденко та пояснює, чому кейс Мазепи має стати переломним у розв’язанні проблеми тиску силовиків на бізнес.
15 лютого Forbes проводить бізнес-конференцію AgriFood, де визначимо перспективи розвитку української агропромисловості. Понад 25 cпікерів із Enzym, HD-group, IMK, Raiffeisen Bank та інших компаній. Нетворкінг, воркшопи, бізнес-знайомства. Купити квитки можна за цим посиланням.
Затримання засновника однієї з найбільших інвесткомпаній України Concorde Capital Ігоря Мазепи – переломний момент у відносинах бізнесу із владою. Питання, у який бік відбудеться перелом: бізнес консолідується й змусить владу та правоохоронців сісти за стіл і домовитися про новий договір. Або ж силовики та Банкова не помітять шквалу обурення і завтра з обшуками прийдуть до інших підприємців. А можливо, і приходити не треба буде – самі прийдуть домовлятися. «Мазепа – наша «справа Ходорковського»: якщо ми програємо цей раунд, буде великий переділ уже українського бізнесу», – каже підприємець із сотні найбагатших у приватній розмові.
Тому від наступних тижнів без перебільшення залежить майбутнє України.
Як ми тут опинились
Приблизно рік українські підприємці працюють у новій для себе реальності – немає ані старих, ані нових правил. Тотальна гра без правил. Як було після 2014-го? Якщо дуже спростити, старий договір між бізнесом і владою «ви – нам, ми вас майже не чіпаємо» перестав працювати.
Перша частина договору – не обовʼязково корупційна (хоча у більшості випадків – так). Це могла бути фінансова чи медійна підтримка політичного проєкту, важливість для міста-регіону, «красивий» бізнес міг захищати хороший імідж, в ідеалі – міжнародний. Тобто бізнес, який домовився з переможцями виборів чи то з податковою про бюджетні платежі не менше 2% або був критично важливий для місцевої адміністрації, міг більш-менш спокійно працювати. Принаймні йому не загрожувала націоналізація.
Зміни почалися ще до війни, але повний перепис, точніше стирання правил, відбулося під час вторгнення. У цього є як мінімум чотири причини.
Перша – все в одних руках
Зеленський отримав нечуваний рівень політичної влади: Офіс, парламент, Кабмін. Але Україна так влаштована, що навіть за такого розкладу у президента не так багато важелів впливу на бізнесові чи регіональні еліти. Тобто влада ніби є, але багаті та впливові не поспішають тебе слухати.
Втім, у Банкової завжди було два дієвих важелі реальної влади: силовики-податківці і бюджетні гроші (якщо твій парламент). Перших в Україні більше, ніж грошей. Тому будь-яка адміністрація прагне встановити контроль над якомога більшою кількістю правоохоронних органів. Зеленський не виняток, але на відміну від попередників йому це вдалося: допомогли вже згадана політична влада, війна лише посилила централізацію. На початок другого року війни Олег Татаров, заступник Єрмака, який відповідає за силовиків, міг відрапортувати, що БЕБ, Нацпол, ДБР, прокуратура, СБУ більшою або меншою мірою контрольовані Офісом. Складна система стримувань і противаг, коли умовна СБУ контролювала Нацпол і навпаки, перестала існувати.
Друга – особистості замість інституцій
Побічна проблема президентського прагнення – контролювати людей, тобто керівника чи його заступників, набагато простіше, ніж доброчесну і дієву інституцію. Тому під час «захоплення» правоохоронців їхня і так не надто видатна інституційна спроможність зазнала втрат або не була реалізована (як у випадку з БЕБ).
Третя – поганий приклад
Така консолідація наклалася на кілька знакових для бізнесу речей: санкції проти українського бізнесу і громадян (PariMatch, Новинський і т.д.); націоналізація великого українського бізнесу («Укрнафта», «КРаЗ», «Запоріжтрансформатор»); масова націоналізація бізнесу з російським корінням, антикорупційний похід, який президент проголосив на початку 2023 року. Ці дії більше обґрунтовувалися воєнною необхідністю, ніж бездоганними процедурами та нормами законів.
Але, здається, слідчі й прокурори погано розуміють, що таке воєнна необхідність, але добре бачать, коли Банковій щось треба чи хтось не подобається. Відтак чистота процедури відходить на другий план: можна і на РНБО за закритими дверима все потрібне ухвалити.
Так не буває, що верхівка дивиться на закон, права та приватну власність як на щось необовʼязкове, а десятки тисяч силовиків і прокурорів казатимуть: «Я не такий».
Четверта – державі потрібні гроші
Важливий контекст – державі справді потрібні гроші, і останні півтора року вона намагається вмовити і змусити бізнес платити більше (у деяких випадках просто платити). І керівник умовного БЕБ не раз отримував пораду або наказ: геймблінг, тютюн, АЗК, акциз, банки тощо.
Для українського бізнесу склався ідеальний шторм. Держава оголосила боротьбу за податки, а численні силові органи побачили наочний приклад – з бізнесу можна і треба витискати гроші, а право власності – ніщо. Плюс безкарність і безконтрольність правоохоронців. Маємо результат: за даними Ради бізнес-омбудсмена, минулий рік став чи не рекордним за кількістю скарг підприємців на дії силовиків.
І не дуже важливо, яка пропорція в розподілі мотивації силовиків – вислужитися й одержати зірку чи отримати відкупні й купити четверту квартиру. Важливіший загальний підхід: бізнес – кормова база.
Чому Мазепа?
Олександр Косован, Ігор Тинний, «Мультиплекс», школа Василя Хмельницького, холдинг !FEST, «Київгума», Євген Черняк… Ці кейси «взаємодії» правоохоронців із бізнесом виринають у памʼяті без допомоги Google.
Чому саме кейс Мазепи буде переломним? По-перше, з фабули справи вочевидь випливає: якщо із цим змогли прийти до Мазепи, то зможуть прийти до будь-якого бізнесмена, котрий щось створив в Україні. По суті, інвестбанкіра звинувачують у тому, що він 10 років тому купив землю і побудував котеджне містечко всупереч нормам, які діють із середини минулого століття.
По-друге, форма, зухвалість і показовість затримання: «маски-шоу», вибиті двері, зламані сейфи, етапування від кордону до Києва…
По-третє, Мазепа – обличчя боротьби зі свавіллям силовиків стосовно бізнесу: пів року тому він створив «Маніфест 42» – громадський рух, який створював публічний реєстр правоохоронців, що здійснюють необґрунтований тиск на бізнес. Навіть якщо припустити, що це піар-проєкт Мазепи заради захисту, то ДБРівцям треба було зважати, що цей «захист» спрацює.
Правила війни
У численних Facebook-дописах та приватних розмовах із підприємцями червоною ниткою проходить заклик – так не може бути, досить розмов і паркетних зустрічей в Офісі, треба діяти. Зміна правил гри (у нашому випадку – їх поява) – це завжди боротьба і проактивна дія.
Але звичні українцям методи боротьби – протест, Майдан – зараз не підходять: країна веде екзистенційну війну з ворогом, що переважає. Що робити?
Підприємці креативні та винахідливі. Я вже чув два варіанти від бізнесменів (з поваги до авторського права й авторів не буду їх зараз озвучувати). Але у них є спільні риси: консолідація бізнесу, незалежно від галузі, розміру, географії. А результатом має бути новий договір бізнесу з владою і правоохоронцями.
Я б у нього заклав обовʼязок бізнесу чесно сплачувати податки й допомагати силам оборони, провів би амністію господарських правопорушень після умовного 2019 року і зафіксував права власності. А у правоохоронців має зʼявитися відповідальність за необґрунтоване перешкоджання бізнес-діяльності.
Без правил, як мінімум в української економіки, немає майбутнього. Проте наразі йдеться не лише про існування економіки.
