Коментар підприємця Дмитра Зелінського, власника успішної IT-компанії «ФЛОУ МЕТРІКС», digital-агенції «Д.І. Інновації» та ветеринарної клініки PetiZoo
–– Дмитро, Україну часто називають однією з провідних країн у криптонапрямку. Наскільки це відповідає реальності?
Якщо говорити не про формальні рейтинги, а про реальний стан речей – то я вважаю, що це відповідає дійсності. Україна входить у топ країн за обсягами криптокапіталу та обороту. І це не теоретичні оцінки – це практичний факт.
Крипта широко використовується як інструмент збереження та переміщення капіталу. Обсяг таких операцій значний, і з точки зору поведінки користувачів Україна вже давно є криптокраїною.
–– При цьому в Україні фактично відсутня чітка крипторегуляція. Як це впливає на ринок?
Україна знаходиться в ситуації, яку можна описати як «сіра зона». З одного боку, прямої заборони на використання криптовалюти немає. З іншого – немає і повноцінного правового поля, яке б дозволяло працювати з нею легально.
Це створює парадокс: користуватись криптою можна, але повноцінно декларувати операції або інтегрувати її в бізнес-процеси – складно або неможливо.
Для мене, як і для багатьох підприємців та приватних осіб, це означає підвищений рівень невизначеності. Будь-яка активність у криптонапрямку фактично відбувається поза чітко визначеними правилами.
–– Як ви вважаєте, як у таких умовах поводяться банки? Фінансовий сектор фактично розділився на два підходи.
Перший – консервативний. Частина банків принципово не працює з клієнтами, які здійснюють криптотранзакції. Якщо така активність фіксується, обслуговування може бути припинене.
Другий – більш гнучкий. Деякі банки допускають обмежену взаємодію з криптою, якщо клієнт має позитивну історію і високий рівень довіри. У таких випадках транзакції можуть проходити, але це відбувається в межах внутрішніх ризик-політик банку.
Обидва підходи логічні. Для банку крипта – це зона підвищеного ризику, оскільки джерело коштів не завжди можна прозоро відстежити. Це створює потенційні юридичні та репутаційні ризики.
–– Дмитро, чи означає це, що Україні необхідне повноцінне регулювання крипторинку?
Фактично – так.
Якщо країна вже є активним учасником крипторинку, відсутність регулювання стає системною проблемою. Без правил неможливо побудувати прозору податкову модель і інтегрувати крипту в економіку.
Регулювання має вирішити кілька ключових задач:
● визначити правовий статус криптоактивів;
● створити зрозумілу систему оподаткування;
● знизити ризики для банківської системи;
● перевести частину операцій із «сірої» в легальну площину.
При цьому важливо розуміти, що частина користувачів не зацікавлена в легалізації через необхідність сплати податків. Це природна реакція, але без переходу в «білу» зону ринок залишатиметься обмеженим у розвитку.
–– На вашу думку, чи може Україна створити власну модель регулювання, чи вона буде змушена орієнтуватися на ЄС?
Україна фактично не має повної свободи в цьому питанні.
З огляду на євроінтеграційний курс, будь-яке регулювання крипторинку буде так чи інакше синхронізуватись із європейськими стандартами. А вони вже сформовані й доволі жорсткі.
Європейська модель передбачає складні процедури комплаєнсу, ліцензування та контролю. У результаті не всі компанії здатні працювати в цих умовах.
З одного боку, це підвищує прозорість ринку. З іншого – створює високий бар’єр входу.
Теоретично Україна могла б спробувати створити більш гнучку модель, враховуючи помилки інших юрисдикцій. Але на практиці простір для маневру буде обмежений.
–– Коли можна очікувати появу повноцінного регулювання? Я вважаю, що це питання не короткої перспективи.
Запровадження таких змін потребує політичної волі, активної роботи парламенту та узгодження з міжнародними партнерами. На даний момент законодавчий процес в Україні залишається повільним і не завжди пріоритетним у питаннях економічних реформ.
Реалістичний сценарій – поява системного регулювання не раніше ніж після формування нового парламенту і стабілізації політичного циклу.
— Дмитро, який сьогодні ваш головний висновок для бізнесу та користувачів?
Крипта в Україні вже є частиною економічної реальності, але ще не є частиною правової системи.
Це означає, що:
– можливості існують;
– але правила залишаються невизначеними;
– а ризики — вищими, ніж у регульованих юрисдикціях.
Подальший розвиток ринку напряму залежить від того, чи зможе держава перейти від фактичного визнання крипти до її системного регулювання. Без цього криптоекономіка залишатиметься фрагментованою і частково неформальною.
Водночас питання регулювання — це не лише про правила, а й про бюджет. Навіть за консервативними оцінками, легалізація крипторинку може принести державі десятки
мільйонів гривень податкових надходжень щороку. З урахуванням масштабів використання крипти в Україні, цей потенціал може бути значно вищим.
Фактично йдеться про частину економіки, яка вже існує, але не інтегрована в податкову систему. І саме регулювання визначає, чи ці кошти залишаться в «сірій зоні», чи стануть частиною офіційної економіки.
З практичної точки зору, це питання актуальне і для бізнесу. Я особисто неодноразово використовував криптоперекази в роботі, і для мене це був інструмент, який дозволяв вирішувати конкретні операційні задачі.
У випадку появи чіткої регуляції та легального статусу криптотранзакцій це відкриє додаткові можливості для ведення бізнесу: спростить розрахунки, знизить транзакційні обмеження та зробить частину процесів більш передбачуваними.
Тому питання крипторегулювання — це не лише про державну політику, а й про прикладну ефективність бізнесу в Україні.