Бізнес проти підвищення податків. Гетманцев каже – поки немає альтернативи
Засновник Ajax Systems Олександр Конотопський розкритикував підвищення податків. Він вважає, що влада пішла «найпростішим шляхом», натомість наповнити бюджет можна через розв’язання восьми економічних і суспільних проблем. З ним погоджуються й інші українські підприємці. Forbes Ukraine вирішив дати слово депутату Верховної Ради Данилу Гетманцеву, який відповідає за податки. У своїй колонці він розповідає, чи замінять запропоновані Конотопським заходи потребу в податках як основного джерела фінансування війська
Практичний МBA від Forbes на реальних кейсах, щоб прокачати навички управління на прикладі Володимира Кудрицького, ексголови правління «Укренерго».
Премʼєра другого сезону YouTube проєкту «Директорія» вже на каналі Forbes Ukraine!
Мало хто звернув увагу, але Мінфін дуже толерантно відповів на заклики одного шановного бізнесмена «відчепитися від економіки» у контексті підвищення податків для фінансування українського війська.
Можливо, це буде новина для когось, але податкове навантаження на економіку у 2023 році було меншим, ніж 10 років тому або в останній рік перед повномасштабною війною.
Отже, за даними Мінфіну, податкові надходження разом із ЄСВ (як відсоток від ВВП) становили:
- 2013 рік – 37%;
- 2021 рік – 33,1%;
- 2023 рік – 32,4%.
При цьому військовий бюджет, як відсоток від ВВП:
- 2013 рік – 3,1%;
- 2021 рік – 4,9%;
- 2023 рік – 40,5% (зокрема загальний фонд – 28,2%).
Показник зібраних податків до ВВП у 2022 році становив у Польщі 35,2%, Словаччині – 34,8%, Угорщині – 33,2%, згідно з даними OECD. Але в цих країнах немає війни. А в Україні видатки на утримання війська ми фінансуємо за свої кошти, в основному податки, яких не вистачає.
Остаточні цифри військового бюджету на 2024 рік підрахуємо у січні 2025-го, але, на жаль, мало що вказує на те, що вони будуть набагато меншими, ніж торік.
Мене також обурюють резонансні факти «мародерства» під час війни, про чергового чиновника середньої ланки із «мільйонами кешу», дотичного до закупівель, видачі дозволів, мобілізації.
І про доречність «нових розв’язок у Києві», як і будь-де, ніколи не приховував епітетів (хоча минулого року, коли у місцевих бюджетів забирали військовий ПДФО, вислухали, що вбиваємо місцеве самоврядування).
І про прорахунки у плануванні військових видатків також десь згоден (хоча, звісно, добре бути стратегом, оглядаючись назад).
І про необхідність скорочення чиновників підтримую, що, до речі, й так відбувається (але ресурс тут зараз від сили на 20 млрд грн).
План жорсткого секвестру? Я не знаю, що може бути жорсткіше за заморожування соціальних стандартів.
І про приватизацію, дерегуляцію, адвокатом яких виступаю ледь не щодня, також згоден.
Утім це ілюзія – сподіватися, що всі ці заходи замінять потребу в податках як основного джерела фінансування війська.
У нас немає, як у Росії, доходів від видобутку вуглеводнів, за рахунок одних яких вона може фінансувати війну. Є чотири стандартні великі податки: податок на прибуток, ПДФО, ПДВ, акцизи, коштом яких ми здебільшого тримаємо оборону. Ще раз – їх не вистачає на покриття всіх видатків на сектор безпеки й оборони, тому ще підключають ОВДП.
Згоден, що пропозиції «відчепитися» у контексті податків дуже «лайкабельні» (від слова «лайк»). Утім реальність набагато складніша. І в цій реальності набагато складніше виводити з тіні цілком конкретні +100 млрд грн податкових надходжень на рік, ламаючи схеми заробітку, які вибудовувалися десятиліттями, ніж теоретизувати або, ще гірше, спекулювати на зниженні податків на графіку кривої Лафера чи фантазувати над оптимумом у зниженні перерозподілу ВВП до 20–25% ВВП.
Не претендую на істину, але мені здається, що інтереси білого бізнесу, який є суспільно відповідальним (а пік цієї відповідальності якраз і тестується під час великої війни), не в тому, щоб від нього відчепилися, а у вирівнюванні правил гри, скороченні тіні, яка є кормовою базою для корупції, що разом, так, згоден, вбиває легальну економіку.
У цьому точно немає ніякого антагонізму, а тільки спільний інтерес держави, бізнесу і суспільства загалом. Особливо зараз, коли вирішується наша доля як вільної нації.
